Я – Галина Верд і я – поет-самоучка.
Двадцять п’ять років тому я не дуже любила вірші.
Двадцять років тому я не думала, що колись пов’яжу своє життя з літературою і буду називатися поетом, але не могла викинути ті рими зі своєї голови.
П’ятнадцять років тому я була дитячим автором та почала цікавитися поетичним перекладом для дітей.
Десять років тому я вирішила, що ніколи більше не писатиму в житті.
Сім років тому я не вміла користуватися фейсбук і ховала своє обличчя в інтернеті.
П’ять років тому я не вміла користуватися інстаграм та робити відео-декламації, майже не писала українською мовою.
Чотири роки тому в мене нарешті вийшла перша книга дорослих віршів, яку я не змогла презентувати через ковід і не тільки.
Три з половиною роки тому я сама відмовилася від своїх підписників в Інстаграм, скоротивши аудиторію на 2000 людей, перейшла на українську, стала підтримувати всіх наших – військових та творчих, заснувала разом із Зоєю Арав з Ізраїлю Міжнародний творчий проєкт Creative World
Три роки тому я провела декілька потужних всеукраїнських конкурсів поезії для майстрів та початківців, відредагувала декілька міжнародних альманахів у співпраці з Зоєю Арав.
Два з половиною роки тому я не вміла презентувати себе аудиторії – говорити на камеру, декламувати вірші, проводити онлайн та офлайн літературні вечори.
Два роки тому я не здогадувалася, що матиму Орден Культурної дипломатії, звання Почесний діяч культури, стану лауреатом Міжнародної премії імені Івана Франка від Міжнародної академії літератури та мистецтва України, який отримаю одночасно з героями України Валерієм Залужним, Сергієм Наєвим, Миколою Руденко та іншими визначними українськими діячами.
Півтора роки тому я не планувала знову стати дитячим письменником та бути сама собі аніматором – білочкою, кішкою, мишкою, весною, літом, Одесою.
Рік тому я дуже боялася подивитися в очі пораненим хлопцям-військовим та донести їм, що творчість лікує душу.
Півроку тому я випустила книгу своєрідної арт-терапії для мене і всіх нас – мотивації, віршів, пісень, оповідань “Сни війни” українською мовою.
П’ять місяців тому я нарешті завела собі акаунт в ТікТок.
Чотири місяці тому я не вірила, що мої пісні та в моєму перекладі будуть звучати на найбільших творчих сценах Одеси, на відкритті пам’ятників, на Дерибасівській на честь дня міста.
Три місяці тому я не думала, що здійсниться моя мрія потрапити в Венецію та взагалі кудись виїхати мандрувати, поки триває війна.
Місяць тому я навіть не мріяла, що всесвітньо відома поетка Вєра Полозкова прийме моє співавторство, і мій переклад українською мовою її вірша здобуде таку велику кількість прихильників.
Тиждень тому я не очікувала, що Одеса може перетворитися на Венецію, але й з негативною конотацією.
Вчора вдень я думала, що буду ввечері читати вірші онлайн, а наступного дня офлайн в Одесі, на честь наших мужніх захисників.
Цієї ночі я була впевнена, що після атаки дронів електрика має зникнути знову, а не навпаки з’явиться вперше за півтора дні.
Життя вносить свої неочікувані корективи.
Але зараз я вірю, що разом ми – сила!
Світло переможе темряву!
Хочеш пройти свій шлях швидше?
Цікаво дізнатися про секрети поетичної майстерності?
Підписуйся та слідкуй за моїми соцмережами:
