Чорних хмар високі гори…
Громовиця б’є в руїни…
А сокóли летять вгору –
Гостре пір’я, горді спини.

Вільно, браття! Ми на волі!
Більш нічого не тримає!
Свист залізних крил поволі
Тишу ночі розрізає.

Із сталевих дзьобів стогін
Понад річкою несеться,
Виринає над Азовом,
В серці кожному озветься…

Плине кача по Тисúні…
А сокóли летять полем…
То й не птáхи – душі линуть…
Не пробачимо ніколи…