Припини мої сльози своїм поцілунком,
притули свої груди до мого чола,
прихисти, стань єдиним моїм порятунком,
примости на колінах, гойдай як в човнах.

Заколиш у світанку підступливі тіні,
закопай у волоссі пестливі персти,
закохай у життя, його хитросплетіння,
і облиш свої лати, що важко нести.

Примири мене з миром, скажи щось напевно,
примудри туди сенси і Господа знак,
пригорни, бо так довго ми порізно… Певно,
Бог не чує, – страждань не зупинить ніяк.

Бог не чує, – любов перейшла в оборону.
Бог не чує, – ворожі мов гуркіт сурми,
Бог не чує, – ти там, як і всі, в обороні,
в охороні надій, що колись будем МИ…