Заскочило небо за хмари у лютому,
Заскочив світанок нас злими салютами.

Ніяк нам не збігти, ніяк не прокинешся…
Налякані діти – куди з ними дінешся?

Зажурені, збурені, збиті колонами
Дорослі обурені, вбиті прокльонами.

Обличчя німіють, вмиваються росами.
І рти перев’язані власними косами…

Забути минуле ніяк не вдається нам –
Воно повернулось, ми знов вороги братам.

Нам бути під дулами кволими не дає
Та впертість оголена – б’ється в міжребер’є.

Та вічна посилена гучність – співаємо,
Неначе востаннє – зрім вранішнє марево.

Забути б хотіли, та щось не складається.
Зла чорний тюльпан з наших душ проривається.

Між зрадою, заздрістю, підлістю, вірю, знов,
За болем ненависті з нас проросте любов.