ГАЛИНА ВЕРД

Я ніколи, ніколи, ніколи
Не здолаю між нами кордон,
Не заклеїти зради відколи.
Серце – скло, а не ніжний картон.

Ти ніколи, ніколи, ніколи
Не зімкнеш наді мною очей,
Ти тепер не належиш нікому,
Та сумуєш без наших ночей.

Поспішать змити хвилі сріблясті
Волі присмак, солоний, мов піт,
Кипариси схилились хвилясті
Над горою – чи кішка, чи кіт

Все лигає натомлене море,
Та не сила напитись йому,
Захід сонця ллє тіні у горах,
Поглинає дерева в пітьму.

А із ними пірнають у тугу
Всі легенди, примари віків,
Так покірно прийнявши наругу,
Йдуть юрбою до Стіксу-ріки.

Полишають скарби-діаманти
На поталу ведмедю-горі,
Що ввірвався безкарним гігантом
І змінив все життя догори.

Та не вперше ломаються піки
Об твій берег, що вічний як світ.
Гордо вигнуті скель твоїх піки
Своїм дітям ще скажуть: “Привіт”.

Я ніколи, ніколи… НІ – КОЛИ
Повернуся в загублений рай,
Знов хильну аромату п’янкого
Ленкоранських акацій за край.

Ти ніколи, ніколи… НІ – КОЛИ
Кримським лугом мне обіймеш.
Бути разом не пізно ніколи,
Знов додому мене ти приймеш.

2021