ГАЛИНА ВЕРД
Простые вопросы
Трилогия - разговор сына и мамы о Боге, сотворении мира и появлении ребёнка на свет на русском и украинском
для детей от 5 до 99 лет
Часть 1. Какие у Бога глаза
Пронзительным светом скопление туч
Залил жизнерадостный солнечный луч.
“Смотри, – сам Господь нас с тобой посетил!
И взглядом лучистым наш мир озарил”.
Сынишка спросил, указав в небеса:
“Ты знаешь, какие у Бога глаза?”
“Какие глаза? Это цвет бирюза.
И утром роса – это Божья слеза,
А сердится Он, значит, будет гроза.
Как солнце прекрасны такие глаза!
Они справедливо взирают на свет
И всё замечают, хоть рядом их нет,
Глубокой закатной лазурью полны,
Они необъятны, бескрайни они:
В них – шелест листвы и ночные огни,
В них – запах травы и беспечные дни,
В них – мамины песни и сладкие сны,
И мы, Его дети, в них отражены”.
Задумался сын и спросил маму вновь:
“А кто такой Бог?”
“А БОГ ЕСТЬ ЛЮБОВЬ!”
Часть 2. Бог есть Любовь?
“А “Бог есть Любовь”, – как такое
понять?”, –
Малыш-почемучка желает всё знать.
Приподняты брови и вздёрнутый нос:
Он ждёт с нетерпеньем ответ на вопрос.
“Господь – властелин всего мира живого.
Сначала был Бог, и Его Божье Слово.
И Слово от Бога, и Словом был Бог.
Он был всемогущ, но он был одинок.
Ведь не было больше совсем ничего:
Одна пустота окружала Его.
Итак, сделать чудо Всевышний решил:
Собрал свои силы и Землю слепил.
Затем Он планету наполнил водою,
И ждал, что появится что-то живое.
Но в этой промозглой и сумрачной мгле
Ничто не хотело расти на Земле.
Подумал Он: «Нужно, чтоб было светло,
Не жарко, но все-таки очень тепло».
Господь сделал свет и назвал его День,
А Ночью нарёк тьмы полуночной тень.
Возвысил Он твердь, отделив от воды,
Засеял травой и взрастил там сады.
Из газов светящихся звезд хоровод,
Украсил огнями ночной небосвод.
И Солнце с Луною Господь сотворил,
Которыми День Он и Ночь осветил.
Тут Бог убедился, что так – хорошо,
Но дело бросать было рано еще.
А дальше вода, свет, тепло помогли,
И жизнь родилась на просторах Земли.
В глубинах морских стайки рыб появились,
А птицы в воздушном пространстве кружились.
Для суши Бог дал насекомых и змей,
Бескрайнее множество разных зверей.
Но с главной затеей своей не спешил:
Обдумать, как следует, всё Он решил.
Помыслив, Он понял: «Пора сотворить
Того, кому будет всё это служить.
Я душу и лик человеку свой дам,
И пусть называться он будет Адам.
Чтоб жизнь не казалась бесцельной ему,
Помощница будет сынку моему».
Из рёбер Адамовых косточку взял
И Еву – жену для мужчины создал.
Подобными сделал людей Он себе
И стал помогать в их нелёгкой судьбе.
Но правило было от Бога одно
Адаму и Еве для счастья дано:
«Любовь – это главный на свете закон.
С любыми невзгодами справится он.
Должны вы делиться с другими всегда,
Тогда вас наполнит теплом доброта,
И люди придут к вам с любовью в ответ,
Увидев в вас чистый и искренний свет».
И нас наделил Бог способностью жить,
Творить и любовь своим ближним дарить,
Жалеть, уважать, непременно ценить
Всех тех, с кем связала нас тонкая нить,
Та нить человеческой жизнью зовётся,
Достойно её нам прожить остаётся.
Мы с папой когда-то давно так мечтали
Быть вместе навек, и семью мы создали,
Любили друг друга и счастье дарили,
И в бедах, и в радостях вместе мы были.
Награда за это – подарок один:
У нас появился наш маленький сын.
Часть 3. Как я появился?
“А как я у вас появился?
Из воздуха? Взял и родился?”
Такие наивные эти вопросы,
Но маме ответить не так уж и просто.
И надо в подробностях всё объяснять,
Иначе сынишку никак не унять.
“От мамы и папы ты на половину,
Ты стал нашим первенцем, маленьким сыном.
На маму глазами ты очень похож,
А бойкий характер от папы берёшь,
Еще ты, как папа, упрямый и шумный,
Веселый, способный и очень разумный.
От каждого Бог по кровиночке взял,
Из этих частичек зерно он создал,
А папа дал маме ту косточку съесть.
В животике мамином сумочка есть,
В которую зернышко это попало,
Согрелось теплом, и расти оно стало.
Под сердцем носила мамуля его
И там защищала от мира всего,
Кормила, лелеяла, очень любила.
А зёрнышко это волшебное было.
Ну что, догадался? Ведь это был ты!
Наш маленький плод самой чистой мечты.
Как будто арбузик в мешочке ты рос
И через полгода заёрзал всерьёз:
Стал ночью шалить, в животе
кувыркаться:
На волю скорее спешил показаться.
Но месяца три довелось подождать
И ручки, и ножки плотнее поджать,
И вот наступил долгожданный тот час,
Когда мы увидели цвет твоих глаз,
Когда услыхали мы первый твой крик, –
Как незабываем для нас этот миг!
Прості питання. Трилогія українською
Частина 1. Які очі в Бога?
Скопичились хмари, та раптом крізь них
Сяйнув промінь сонця, мов радісний сміх.
“Дивись, – це Господь небеса освітив.
Він нам посміхнувся і благословив”.
Допитливий хлопчик матусю спитав:
“Які очі в Бога? Якби ж то я знав”.
“Їх колір – це неба лазурна блакить,
Що часом грозою похмуро гримить,
Надвечір росою на травах тремтить,
І сонцем їх погляд прекрасний горить.
Цей зір справедливий охоплює всіх,
Усе помічає: і щедрість, і гріх.
Глибоким і райдужним світлом повні,
Вони нескінченні, безкраї вони.
В них – шелехи листя і запахи квітів,
В них – спогади чисті та мрії розлиті,
В них – мамині пісні та сни нерозкриті,
І ми, його діти, в очах цих відбиті”.
Задумався син та спитав маму знов:
“А хто такий Бог?” “А БОГ Є ЛЮБОВ”.
Частина 2. Бог є любов?
“А як зрозуміти це: Бог є любов?” –
Маленький чомучка цікавиться знов.
Такий зосереджений раптом він став:
Дізнатися прагне про те, що не знав.
“Бог – пан усього в цьому світі живого.
Спочатку був Бог та було Його Слово.
І Слово крізь простір лунало без меж, –
Хоч був всемогутнім, самотнім був теж:
Навколо крім Бога не було нічого,
Лишень пустота озивалась до нього.
Тож, чудо створити Господь ухвалив,
Зібрав свої сили та Землю зліпив.
А потім планету наповнив водою,
Бо хтів її згодом зробити живою.
Проте, у промізклій похмурій імлі
Ніщо не хотіло рости на Землі.
Подумав Він: “Треба, щоб світло було,
Не дуже гаряче, що дасть нам тепло”.
І виникло світло, що Днем Він назвав,
А темряву Ніч нарікати вказав.
Підвищив він твердь, відділив від води,
Засіяв травою, зростив там сади,
Із газів осяйних звів коло зірок,
Ним морок прикрасив в означений строк.
А також Він Місяць та Сонце створив,
Та ними День з Ніччю Господь освітив.
Тут Бог пересвідчився: “Це є добро”.
Проте зупинятись зарано було.
Зарадили світло, вода і тепло,
З’являтись життя на Землі почало:
В морській глибині зграйки риб запірнали,
Над ними повітрям птахи закружляли.
Твердінь населили юрби плазунів
Та безліч комах і всіляких ссавців.
Лишив головне на останок Творець,
Усього живого великий Отець.
Подумав: “Зробити господаря слід,
Того, кому буде належати світ.
Свій образ і душу людині я дам,
І перший мій син буде зватись Адам.
Та щоб чоловік міг продовжити рід,
Йому помічницю додам я услід”.
Він кістку з Адамових ребер узяв,
Створив з неї жінку та Євою звав.
Їм розум і чуйність Господь дарував,
Був поряд і завжди в житті помагав.
Та правило було від Бога одне
Передане людям, в житті головне:
“Любов – це найвищій у світі закон,
У будь-яких бідах надійний заслон.
Повинні ділитись ви з ближнім завжди.
До вас повернуться турботи плоди.
Вам люди натомість Любов принесуть,
Побачивши світла в вас праведну суть”.
І нам не даремно Творець дав життя:
Ця нитка тонка, і нема вороття.
Його ми повинні достойно прожити,
Навчитись близьких своїх завжди цінити.
Ми з татом колись один одну зустріли,
Навіки віків бути разом хотіли,
Кохали, від щирого серця раділи,
І тугу, і щастя ми навпіл ділили.
За це нам дарунок від Бога один:
У нас народився наш крихітний син”.
Частина 3. Як я народився?
„А як я у вас народився?
Невже із повітря зліпився?”
Дитячі питання наївні й простенькі,
Та відповідь складно виходить у неньки.
Пояснення довгі про те, що та як.
Без них зрозуміти не вийде ніяк.
„Від мами і тата ти наполовину.
Ти став нашим первістком, бажаним сином.
На мене очами ти схожий, авжеж,
А жвавий характер від батька береш.
Татусині брови, і профіль подібний.
Як він, ти розумний, веселий та здібний.
Від кожного Бог по кровиночці взяв,
Та їх у маленьке зернятко з’єднав:
„Хай мама з’їсть зерно й водою зап’є”.
У нені в животику сумочка є,
Тож сім’ячко це в ту торбиночку впало,
Зігрілось та мало-помалу зростало.
Під серцем носила матуся його,
Надійно ховала від світу всього,
Кормила та пестила, дуже любила,
Усе для добробуту його робила.
Ну що, здогадався? Цим сім’ям був ти –
Малесенький плід, що почав там рости.
Неначе кавунчик в мішечку ти ріс,
В півроку став майже великий на зріст,
Почав по ночах сторчака повертатись
І вибратись звідти скоріш намагатись,
Та дуже нескоро усе відбулось,
Тому схаменутись тобі довелось.
Ще місяці зо три дитятко чекало,
В кінці кінців тісно в животику стало.
І ось наступив довгожданий той час,
Коли ти порадував окриком нас,-
Повітрям наповнився простір легень.
Найкращім у світі для нас був цей день!
