Простые вопросы

Трилогия - разговор сына и мамы о Боге, сотворении мира и появлении ребёнка на свет на русском и украинском

для детей от 5 до 99 лет

Часть 1. Какие у Бога глаза

Пронзительным светом скопление туч
Залил жизнерадостный солнечный луч.

«Смотри, — сам Господь нас с тобой посетил!
И взглядом лучистым наш мир озарил».

Сынишка спросил, указав в небеса:
«Ты знаешь, какие у Бога глаза?»

«Какие глаза? Это цвет бирюза.
И утром роса — это Божья слеза,
А сердится Он, значит, будет гроза.
Как солнце прекрасны такие глаза!

Они справедливо взирают на свет
И всё замечают, хоть рядом их нет,
Глубокой закатной лазурью полны,
Они необъятны, бескрайни они:

В них — шелест листвы и ночные огни,
В них — запах травы и беспечные дни,
В них — мамины песни и сладкие сны,
И мы, Его дети, в них отражены».

Задумался сын и спросил маму вновь:
«А кто такой Бог?»
«А БОГ ЕСТЬ ЛЮБОВЬ!»

Часть 2. Бог есть Любовь?

«А «Бог есть Любовь», — как такое
понять?», —
Малыш-почемучка желает всё знать.
Приподняты брови и вздёрнутый нос:
Он ждёт с нетерпеньем ответ на вопрос.

«Господь — властелин всего мира живого.
Сначала был Бог, и Его Божье Слово.
И Слово от Бога, и Словом был Бог.
Он был всемогущ, но он был одинок.
Ведь не было больше совсем ничего:
Одна пустота окружала Его.
Итак, сделать чудо Всевышний решил:
Собрал свои силы и Землю слепил.

Затем Он планету наполнил водою,
И ждал, что появится что-то живое.
Но в этой промозглой и сумрачной мгле
Ничто не хотело расти на Земле.
Подумал Он: «Нужно, чтоб было светло,
Не жарко, но все-таки очень тепло».
Господь сделал свет и назвал его День,
А Ночью нарёк тьмы полуночной тень.

Возвысил Он твердь, отделив от воды,
Засеял травой и взрастил там сады.
Из газов светящихся звезд хоровод,
Украсил огнями ночной небосвод.
И Солнце с Луною Господь сотворил,
Которыми День Он и Ночь осветил.
Тут Бог убедился, что так — хорошо,
Но дело бросать было рано еще.

А дальше вода, свет, тепло помогли,
И жизнь родилась на просторах Земли.
В глубинах морских стайки рыб появились,
А птицы в воздушном пространстве кружились.
Для суши Бог дал насекомых и змей,
Бескрайнее множество разных зверей.
Но с главной затеей своей не спешил:
Обдумать, как следует, всё Он решил.

Помыслив, Он понял: «Пора сотворить
Того, кому будет всё это служить.
Я душу и лик человеку свой дам,
И пусть называться он будет Адам.
Чтоб жизнь не казалась бесцельной ему,
Помощница будет сынку моему».
Из рёбер Адамовых косточку взял
И Еву – жену для мужчины создал.

Подобными сделал людей Он себе
И стал помогать в их нелёгкой судьбе.
Но правило было от Бога одно
Адаму и Еве для счастья дано:
«Любовь — это главный на свете закон.
С любыми невзгодами справится он.
Должны вы делиться с другими всегда,
Тогда вас наполнит теплом доброта,

И люди придут к вам с любовью в ответ,
Увидев в вас чистый и искренний свет».
И нас наделил Бог способностью жить,
Творить и любовь своим ближним дарить,
Жалеть, уважать, непременно ценить
Всех тех, с кем связала нас тонкая нить,
Та нить человеческой жизнью зовётся,
Достойно её нам прожить остаётся.

Мы с папой когда-то давно так мечтали
Быть вместе навек, и семью мы создали,
Любили друг друга и счастье дарили,
И в бедах, и в радостях вместе мы были.
Награда за это – подарок один:
У нас появился наш маленький сын.

Часть 3. Как я появился?

«А как я у вас появился?
Из воздуха? Взял и родился?»

Такие наивные эти вопросы,
Но маме ответить не так уж и просто.

И надо в подробностях всё объяснять,
Иначе сынишку никак не унять.

«От мамы и папы ты на половину,
Ты стал нашим первенцем, маленьким сыном.

На маму глазами ты очень похож,
А бойкий характер от папы берёшь,

Еще ты, как папа, упрямый и шумный,
Веселый, способный и очень разумный.

От каждого Бог по кровиночке взял,
Из этих частичек зерно он создал,

А папа дал маме ту косточку съесть.
В животике мамином сумочка есть,

В которую зернышко это попало,
Согрелось теплом, и расти оно стало.

Под сердцем носила мамуля его
И там защищала от мира всего,

Кормила, лелеяла, очень любила.
А зёрнышко это волшебное было.

Ну что, догадался? Ведь это был ты!
Наш маленький плод самой чистой мечты.

Как будто арбузик в мешочке ты рос
И через полгода заёрзал всерьёз:

Стал ночью шалить, в животе
кувыркаться:
На волю скорее спешил показаться.

Но месяца три довелось подождать
И ручки, и ножки плотнее поджать,

И вот наступил долгожданный тот час,
Когда мы увидели цвет твоих глаз,

Когда услыхали мы первый твой крик, —
Как незабываем для нас этот миг!

Прості питання. Трилогія українською

Частина 1. Які очі в Бога?

Скопичились хмари, та раптом крізь них
Сяйнув промінь сонця, мов радісний сміх.

«Дивись, — це Господь небеса освітив.
Він нам посміхнувся і благословив».
Допитливий хлопчик матусю спитав:
«Які очі в Бога? Якби ж то я знав».

«Їх колір — це неба лазурна блакить,
Що часом грозою похмуро гримить,
Надвечір росою на травах тремтить,
І сонцем їх погляд прекрасний горить.

Цей зір справедливий охоплює всіх,
Усе помічає: і щедрість, і гріх.
Глибоким і райдужним світлом повні,
Вони нескінченні, безкраї вони.
В них — шелехи листя і запахи квітів,
В них — спогади чисті та мрії розлиті,
В них — мамині пісні та сни нерозкриті,
І ми, його діти, в очах цих відбиті».

Задумався син та спитав маму знов:
«А хто такий Бог?» «А БОГ Є ЛЮБОВ».

Частина 2. Бог є любов?

«А як зрозуміти це: Бог є любов?» —
Маленький чомучка цікавиться знов.
Такий зосереджений раптом він став:
Дізнатися прагне про те, що не знав.

«Бог – пан усього в цьому світі живого.
Спочатку був Бог та було Його Слово.
І Слово крізь простір лунало без меж, —
Хоч був всемогутнім, самотнім був теж:

Навколо крім Бога не було нічого,
Лишень пустота озивалась до нього.
Тож, чудо створити Господь ухвалив,
Зібрав свої сили та Землю зліпив.

А потім планету наповнив водою,
Бо хтів її згодом зробити живою.
Проте, у промізклій похмурій імлі
Ніщо не хотіло рости на Землі.

Подумав Він: «Треба, щоб світло було,
Не дуже гаряче, що дасть нам тепло».
І виникло світло, що Днем Він назвав,
А темряву Ніч нарікати вказав.

Підвищив він твердь, відділив від води,
Засіяв травою, зростив там сади,
Із газів осяйних звів коло зірок,
Ним морок прикрасив в означений строк.

А також Він Місяць та Сонце створив,
Та ними День з Ніччю Господь освітив.
Тут Бог пересвідчився: «Це є добро».
Проте зупинятись зарано було.

Зарадили світло, вода і тепло,
З’являтись життя на Землі почало:
В морській глибині зграйки риб запірнали,
Над ними повітрям птахи закружляли.

Твердінь населили юрби плазунів
Та безліч комах і всіляких ссавців.
Лишив головне на останок Творець,
Усього живого великий Отець.

Подумав: «Зробити господаря слід,
Того, кому буде належати світ.
Свій образ і душу людині я дам,
І перший мій син буде зватись Адам.

Та щоб чоловік міг продовжити рід,
Йому помічницю додам я услід».
Він кістку з Адамових ребер узяв,
Створив з неї жінку та Євою звав.
Їм розум і чуйність Господь дарував,
Був поряд і завжди в житті помагав.

Та правило було від Бога одне
Передане людям, в житті головне:
«Любов – це найвищій у світі закон,
У будь-яких бідах надійний заслон.

Повинні ділитись ви з ближнім завжди.
До вас повернуться турботи плоди.
Вам люди натомість Любов принесуть,
Побачивши світла в вас праведну суть».

І нам не даремно Творець дав життя:
Ця нитка тонка, і нема вороття.
Його ми повинні достойно прожити,
Навчитись близьких своїх завжди цінити.

Ми з татом колись один одну зустріли,
Навіки віків бути разом хотіли,
Кохали, від щирого серця раділи,
І тугу, і щастя ми навпіл ділили.
За це нам дарунок від Бога один:
У нас народився наш крихітний син».

Частина 3. Як я народився?

„А як я у вас народився?
Невже із повітря зліпився?”

Дитячі питання наївні й простенькі,
Та відповідь складно виходить у неньки.
Пояснення довгі про те, що та як.
Без них зрозуміти не вийде ніяк.

„Від мами і тата ти наполовину.
Ти став нашим первістком, бажаним сином.

На мене очами ти схожий, авжеж,
А жвавий характер від батька береш.

Татусині брови, і профіль подібний.
Як він, ти розумний, веселий та здібний.

Від кожного Бог по кровиночці взяв,
Та їх у маленьке зернятко з’єднав:

„Хай мама з’їсть зерно й водою зап’є”.
У нені в животику сумочка є,

Тож сім’ячко це в ту торбиночку впало,
Зігрілось та мало-помалу зростало.

Під серцем носила матуся його,
Надійно ховала від світу всього,

Кормила та пестила, дуже любила,
Усе для добробуту його робила.

Ну що, здогадався? Цим сім’ям був ти —
Малесенький плід, що почав там рости.

Неначе кавунчик в мішечку ти ріс,
В півроку став майже великий на зріст,

Почав по ночах сторчака повертатись
І вибратись звідти скоріш намагатись,

Та дуже нескоро усе відбулось,
Тому схаменутись тобі довелось.

Ще місяці зо три дитятко чекало,
В кінці кінців тісно в животику стало.

І ось наступив довгожданий той час,
Коли ти порадував окриком нас,-

Повітрям наповнився простір легень.
Найкращім у світі для нас був цей день!