Мій чай з бергамотом та гінкго, й дрібок апельсина –
це скибочка сонця в суцільній імлі, що зневіру відкине.
Вбираю охристий напій свій, та б’юсь об рядки із новин, мов на скелі рибина,
готова у відчай стрибнуть… Але раптом спасіння у цьому єдине?
Пустити по течії світ, не скакати в спастичних здриганнях до згину,
до зламу нервових клітин та судин якнайменш половини,
просісти під натиском люті, що повниться річкою крові невинних,
прийняти жорстокість і біль, не шукати у комусь гачка із провини,
забути обдерту луску… Та залити окропом невпинним
мій чай з бергамотом та гінкго, й дрібок апельсина,
повільними пити ковтками, ростити насупроти війнам доньку та сина…