Нет Войне?

Можешь меж строк не читать,
И ни к чему знать правду;
Вас не учили мечтать,
Чтобы считаться равным.

Не получилось летать
в общем небе, и ладно.
Мы вас устали ждать,
“Двигателей державы”.

Тех, кто кричал: “Вперёд,
Рухнут кремлёвские звёзды,
Гибнет наш братский народ,
Выйдем, пока не поздно”.

Пусть это только миф,
но ведь звучит красиво.
Лица приобразив,
Вам улыбнёмся криво.

Время свело мосты,
но развело дороги.
Там, где остался ты,
знай, повезло немногим.

2022

Emigrans-выезжающий

В никуда или заново — очень пугает.
Но порою иного пути не бывает.
И мы едем, летим, словно тут умираем.
Там рождаясь опять. О корнях забываем.
Открываешь однажды, что правда другая:
Средь чужих ты не свой,
от своих убегая.

2022

Подмухай, матусю, мені ти на вушка

Матусю, укрий мені ковдрою ніжки.
Я сон додивлюсь і примружуся трішки.
Мені там наснився наш Мурзик маленький,
Як його за шийку я чешу легенько.
Іще мені снилася наша квартира,
Де вітер фіранки надув як вітрила,
Де затишне ліжечко, постіль з Міньоном,
І Оптімус Прайм на столі з Мегатроном.
І пахне так смачно: ваніль з шоколадом,
Бо тортик бабуся спекла нам на свято.

Подмухай, матусю, мені ти на вушка,
Болять вони зовсім від тої подушки.
Стискав цілу ніч, щоб не чути гармати.
Щоб просто забути, що стало з кімнати,
Що там вже немає ні ліжка, ні столу,
Уламки із меблів і скла лише долу,
А в небо діряве вдивляється око,
І замість вікна лише вирва глибока.

Та більше за все я хотів би не знати,
Як в нас у машині стріляв з автомата
Злий дядька з пов’язкою білою зранку,
Що з літерой Z до нас в’їхав на танку.
І більше бабусі у мене немає,
І Мурзик утік, та ніхто не шукає.

Хочу я в обіймах твоїх загорнутись,
Від бід своїх в мрії про щастя забутись.
Не хочу я тортів, лиш мирного неба.
Будь завжди зі мною, а більш і не треба.

2022

Вільна Україна (пісня)

ВІЛЬНА УКРАЇНА

1. Тисячі крутих стежинок
З гір до моря йдуть.
Спів до тебе, Україно,
Хвилі віднесуть.
Шле найкращі побажання
Хор палких сердець.
Хай лунає привітання
Морем навпростець.

Приспів:

Я голубку сизокрилу
В небо відпущу.
Я кохану й долю милу
Завжди захищу.

Край мій рідний, старовинний —
Горда ти земля.
Світ блакитний, світ єдиний,
Миру всім нам! Україна –
Матінка моя!


2. Гори, схили і долини
Вітер сповива,
І луну пісень родинних
Скеля відбива.
Гімн свободи ми співали,
Попри біль війни,
Справжню волю привітали
Доньки і сини.

Приспів.

3. Веселіш, люби і смійся,
Всесвіту розмай,
У промінні сонця грійся,
Злагоду тримай.
Стільки років незалежні
Наші округи.
Об’єднались, як належно, —
Бійтесь вороги.

Приспів-закінчення:

Всі ми щиро заспіваєм,
Разом на віки.
Хай на щастя нам засяють
Лагідні зірки.

Вільний край, моя перлина,
Завжди в серці ти,
Неповторна Україна!
Поруч друзі, як родина,
Сестри і брати,
Сестри і брати!

Автор — Галина Верд.

Пригорни

Припини мої сльози своїм поцілунком,
Притули свої груди до мого чола,
Прихисти, стань єдиним моїм порятунком,
Примости на колінах, гойдай як в човнах.

Заколиш у світанку підступливі тіні,
Закопай у волоссі пестливі персти,
Закохай у життя, його хитросплетіння,
І облиш свої лати, що важко нести.

Примири мене з миром, скажи, щось напевно,
Примудри туди сенси і Господа знак,
Пригорни, бо так довго ми порізно… Певно,
Бог не чує, — страждань не зупинить ніяк.

Бог не чує, — любов перейшла в оборону.
Бог не чує, — ворожі мов гуркіт сурми,
Бог не чує, — ти там, як і всі, в обороні,
В охороні надій, що колись будем МИ…

2022

Проросте любов

Заскочило небо за хмари у лютому,
Заскочив світанок нас злими салютами.
Нікуди не дітись, ніяк не прокинешся…
Налякані діти — куди з ними дінешся?

Зажурені, збурені, збиті колонами
Дорослі обурені, вбиті прокльонами.
Обличчя німіють, вмиваються росами.
І рти перев’язані власними косами…

Забути минуле ніяк не вдається нам —
Воно повернулось, ми знов вороги братам.
Між їхньою заздрістю, підлістю, вірю, знов
Та болем ненависті в нас проросте любов.

2022

Сни війни

Я закрию очі
І полечу проти ночі
До Бучі,
До Гостомеля,
Ірпеня, Маріуполя…
Як ти там, моя рідна земля?
Ти холодна і сива,
У рубцях некрасивих,
У тілах почорнілих,
В безіменних могилах,
Ти в сльозах уцілілих,
Ти в кривавих чорнилах —
Книгу пам’яті пишеш…
Скло під пальцями кришеш..
Понад прірвою висиш…
Але ж дихати мусиш…
Я з тобою здригаюсь…
За тих покидьків каюсь…
За твій подвиг народу,
За любов і свободу —
Ту, що волею зветься,
В кожнім серці озветься,
В кожен дім увірветься,
Ворог в попіл зітреться,
Прапор наш розів’ється…
Перемога нам сниться…

2022

Нравітся — нє нравится, спі, моя красавіца

Нас не питали, чи хочемо ми
Жити за правилом сили тирана.
Нам не давали забути ціни,
Що як незгоєна нила нам рана.

Нам знадобилося тільки три дні
Та лиш один ледь недоспаний ранок:
З громом прокинулись доньки й сини,
Стали дорослими раптом так рано.

Час зупинився у жерлі війни,
Та стрімголов покотився в світанок.
Губи обпечені витремо ми,
І як один перед ворогом станем.

Серце від болю вола і співа,
Та не прощає за вбивство нікого.
Синєє небо та жовті жнива —
Наш оберіг від нашестя лихого.

Прибереже свій останній патрон
Кожен в кишені сусіду блідому.
Хто із мечем перетнув наш кордон,
Той на мечі повернеться додому.

2022

Без помилок

Рано чи пізно
стане все прісно,
і нецікаво,
наче без кави,
наче без солі,
нащо та воля,
як не жертовна,
легко в бавовні
спати без голок,
їсти без скалок,
жить без помилок.
2021

Ніколи

Я ніколи, ніколи, ніколи
Не здолаю між нами кордон,
Не заклеїти зради відколи.
Серце — скло, а не ніжний картон.

Ти ніколи, ніколи, ніколи
Не зімкнеш наді мною очей,
Ти тепер не належиш нікому,
Та сумуєш без наших ночей.

Поспішать змити хвилі сріблясті
Волі присмак, солоний, мов піт,
Кипариси схилились хвилясті
Над горою — чи кішка, чи кіт

Все лигає натомлене море,
Та не сила напитись йому,
Захід сонця ллє тіні у горах,
Поглинає дерева в пітьму.

А із ними пірнають у тугу
Всі легенди, примари віків,
Так покірно прийнявши наругу,
Йдуть юрбою до Стіксу-ріки.

Полишають скарби-діаманти
На поталу ведмедю-горі,
Що ввірвався безкарним гігантом
І змінив все життя догори.

Та не вперше ломаються піки
Об твій берег, що вічний як світ.
Гордо вигнуті скель твоїх піки
Своїм дітям ще скажуть: «Привіт».

Я ніколи, ніколи… НІ — КОЛИ
Повернуся в загублений рай,
Знов хильну аромату п’янкого
Ленкоранських акацій за край.

Ти ніколи, ніколи… НІ — КОЛИ
Кримським лугом мне обіймеш.
Бути разом не пізно ніколи,
Знов додому мене ти приймеш.

2021

На крымских мостовых

На Крымских мостовых Арес, как блудный кот,
Подмяв загривки, пляшет макулеле,
В беспамятстве народ без прошлого живёт,
Забыв про всё в винтовочном прицеле.

В Донецком рубеже всё реже чёрный дым
Вздымается из лёгких камнеломен.
Лежит в его нутре, растерзанный больным
Прикосновеньем Лисс, Гефест надломлен.

Который год бежим из яви в мир иной,
Зашорив кругозор от неудобной правды,
Погрязли во вранье, комедии слепой,
Не думаем, что все прогнозы правы.

Бездействие несём как факел торжества.
Пускай само собой сгниёт и рассосётся.
Ну что же, жизнь одна, дождёмся Рождества,
Зелёный змий, устав, в стан аспидный вернётся.

А змий себе сосёт ресурсы, воду, кровь.
Бездействие ему милее всех усилий.
И ширится страной отряд сирот и вдов,
Пока мы все себя и родину забыли.

2021

Рідна-родная

Насміхалися, били, сварили, —
Ти все йшла, босонога й пряма.
Плечі гордо стирчали, мов брили,
І молилась, що все недарма.

До світанку заплетені коси,
В них барвінок, калиновий квіт.
А з долоні котилися роси,
Що зібрала з очей в передсвіт.

— Что ты делаешь, доню, родная,
Не губи себя сызмальства лет.
Ты ж не мученица, не святая,
Чтоб давать неприступный обет.

Вон все наши давно научились
И по-русски ужо говорят.
Ты ж упрямишься — как разрядилась
В вышиванку, аж очи горят.

Та не слухала, йшла собі тихо,
І чимраз все гучніше з душі
Виринали пісні з кожним вдихом,
Українські співочі вірші.

Скільки їх пролунало за волю?
Скільки впало з тим співом у тлін?
Так чому ж українськая доля —
Все ніяк не піднятись з колін?

Да, нам легче, мы все так привыкли,
Понимаем мы русскую речь,
Нам с рожденья внушали, мы вникли,
Что своё нужно в корне отсечь.

И не знаем теперь своих предков,
Потому что опасно всё знать,
Стали в церковь захаживать редко,
Нас учили: нам Родина – мать.

Только родина та ли родная,
Что кормила нас пулей в висок?
Только та ли нам мать, помогая,
Отбирала последний кусок?

І забули своє ми коріння
І мовчали, щоб жити лишень
Забували ми волі проміння
І красу українських пісень.

Але зараз є власна країна,
Де усі мають власні права.
Тож згадаймо, що всі ми – родина,
І нехай не болить голова,

Хто якою спілкується мовой,
Ведь важнее всего – мирно жить.
Понимать, уважать в жизни новой
Мы друг друга должны и любить.

2019

Поле

Поле. Воздух. Бескрайнее море
В горизонт уходящих хлебов.
Песни птиц в необъятном просторе
Дышат волей, не зная оков.

И глядишь в этот рай бесконечный,
В эту синь на ковре золотом,
Ощущая, что было так вечно,
Было раньше и будет потом.

Закрываешь глаза, — горькой каплей
В угол рта закатилась роса…
Или память рассечена саблей
И скатилась в ложбинку слеза…

Побежали мальчишки гурьбою…
Стебли под ноги рухнули вмиг.
И устлали всю землю собою
Вместе с теми, кто шёл напрямик.

В танце ветра парчою атласной
Шелестела степенная рожь,
Но внезапно бедою ужасной
Разлилась по артериям дрожь.

Танки, взрывы, раскат канонады…
Оседали мальчишки в траву…
Прорастали в ней маков отряды
Заменяя очей синеву…

И разлилось кровавое поле,
Лепестками пурпурных цветов,
Души выпустив в небо, на волю,
Избавляя от бренных оков…

Только память чернеет упрямо
Сквозь пшеницу комками земли,
Горькой правдой колышутся травы
Что на алой крови поросли.

2019г.

Тикают часики

Тикают часики

Посвящение 5 лет войны на Востоке Украины

Тикают часики…
Танчики и УАЗики
Вагонетки… Тактики
Из сексотов в классики…
Переводят стрелочки…
И в подвалах деточки…
Лампочки и клеточки…
Мальчики и девочки
В войнушки играют,
По птицам стреляют…
А грачи летают,
О мире мечтают,
Но ловят снаряды…
Дворы и ограды…
Убитых отряды…
Не просят награды…
Ручки-ножки сложены,
За гроши заложены…
Узники-заложники…
Квази-переможники…
В шахтах сушат бублики…
Бравые на публике…
Мнимые республики…
Продались за рублики…
Платят чёрным золотом…
Выбивают молотом…
Вся земля исколота…
И мертвецки холодно…
Грех по венам рокотом…
Пропади всё пропадом…
И исходят ропотом…
К нам мечтают… шёпотом…

2019