Сухий батон на стіл кришили двоє,
Збирали в горсті зачорствілий сум,
Збирались зрідка: поливать алое
В квартирі, повній спогадів і дум.

Колись, здається, все було до діла,
Все для сім’ї, без права на любов.
Все стерпіти, ніякого “наліво”,
Хоча той погляд в бік бентежив кров.

Взаємний жар нестримного кохання,
Взаємний біль — сусідніх скрип дверей.
Надія згасла: вмовила востаннє,
Не кинувши без догляду дітей.

Минали дні, зростали в сім’ях діти,
Заміжні всі, покинули батьків.
А їм чужими вдвох лишилось жити,
Сусіди ж переїхали у Львів.

Так прикро, що не вистачило волі,
Не стало сил на той єдиний крок.
І врешті решт, чужі проживши долі,
На щастя не отримали квиток.

Один на дачі, друга на Подолі —
Подалась в помічниці до синів.
А дім пустий старішає поволі,
Лунає по кімнатах тиша снів.

Сухий батон на стіл кришили двоє,
Збирали в горсті зачорствілий сум,
Збирались зрідка: поливать алое
В квартирі, повній спогадів і дум.

2022