А ти живи – живи і будь любима!
Собою! Це – найперша із вимог.
Одну за одною пір’їнки за плечима
Лелій в безмежнім просторі думок.

А ти співай – крізь сльози, біль, і втрати,
Та не зривай свій голос на вузли.
Малюй світи, що вчать нас всіх кохати,
Де є хмаринка безтурботна – ти.

А ти пиши – як сонце крізь фіранку
Слизне на двері ніжним кошеням.
Не попри все, спокійно, за сніданком,
Пливи за думкою, як в море течія.

І там знайдеш ту далечінь блакитну,
Яку неможна поглядом збагнуть.
Її торкають крила птах тендітно,
А в їхніх криках насолоди суть.

Твоє життя – твій холст, твої олії,
Злітає пензель, впевнена рука.
Як Клод Моне влий світла та надії,
Додай краплинку танцю, як Деґа.

Відчуй, як крізь похилу спину й плечі
Нарешті пробивається крило,
І друге з ним – розсунуть шкіру й речі,
Й розправляться – натхнення джерело.

Злітай у вирій творчості, як голуб,
Знайди за дальнім горизонтом ціль.
Нема завад насправді! Серця розруб
Зажив на волі швидко, без зусиль.

А ти живи – живи і будь любима,
Дозволь собі вбирати віршів сенс.
У римах є властивість невловима –
Це резонатор душ, твій антистрес.