Сказочный лес

Рассказы и сказки на русском и украинском

для детей от 3 до 8 лет

Фруктамины

Жили-были бабушка с дедушкой. У них был свой сад и огород, где росли яркие, сочные фрукты. Бабушка с нетерпением ждала, когда же наконец приедут в гости внучата, и боялась снимать плоды с веток раньше.
А в саду тем временем всё жило своей жизнью. Наливались ароматные бока ранних яблок и груш. Нежный запах розовощёкой малины и матовые тёмно-синие ягодки черники привлекали к своим пышным кустам трудолюбивых пчёлок. Деловой шмель мерно жужжал, облетая ярко-красные бусины вишни. Бабочки порхали над дозревающими пер¬сиками, а жучки собирались у подножия деревьев, ожидая, когда наконец вся эта красота упа¬дёт, и можно будет устроить настоящий сладкий пир. И только эти крохотные букашки могли услышать тот спор, который то и дело разгорался среди зелёной листвы:
— Сказать по правде, во всём саду не найдётся таких же красавцев, как мы, персики. У нас самый сладкий сок.
— Ой, что вы говорите? Чтобы сок был сладкий, для этого ещё дозреть надо. А пока вы ещё твёрдые и совершенно не сладкие. А мы,  

груши – другое дело. Нас точно выберет любой ребёнок.
— Зато вы скоро опадёте, сгниёте, да так никому и не достанетесь. А вот мы, яблоки – самые полезные. В нас больше всего железа и вообще витамин. И зубки белыми становятся.
— Ну, о витаминах мы бы поспорили, — ввязались в спор вишни. – Не одни вы такие полезные здесь растёте. Мы хоть и кислые, зато лучше нас нет помощников для кроветворения. И вообще все красные фрукты – самые ценные. Скажи, малина?
— Да-да, — раздался тоненький голосок снизу из-под забора. – Ма¬лина самая сладкая и при этом самая полезная.
— Ну вот ещё, — возмутилась черника, растущая по соседству. – Это ты только при гриппе самая полезная. А я круглый год помогаю. От меня зрение становится чётким, и глазки у деток не болят. Так что не только красные фрукты полезные.
— Совершенно верно, — вступился виноград. – Я выше всех расту, и мне лучше всех видно. Все фрукты и ягоды полезные. И каж¬дый своё добро приносит.
Так бы они и спорили, но вдруг послышался шум, который заставил всех моментально умолк¬нуть. Это пришли бабушка с дедушкой собирать урожай. Первым делом они приставили лестницу к грушевому дереву, и грушки радостно подмигнули своим конкурентам: «Вот, — мол. – Нас первыми собирают, значит мы самые ценные». Затем пришла пора яблок, вишни, малины, смородины. И так кипела работа с утра до позднего вечера. Потому что на завтра должны были приехать долгожданные внуки.
Из вёдер собранные фрукты пе¬рекочевали в холодильник. И тут они обнаружили, что не одни. Рядом лежали бананы, апельсины, киви, лимоны – заморские их собратья. Об их существовании местные фрукты даже и не дога¬дывались раньше, и сперва никак не могли понять, кто они и что здесь делают. Иностранцы тут же начали чваниться своими заслугами и полезностями, и спор возобновился с новой силой. Каждый не унимался и старался доказать другим, что гораздо полезнее остальных.
Проходили дни, и спор со временем утих. Фрукты всё больше лежали и грустили. Никто так за ними и не приходил. Никому они не оказались ни нужными, ни полезными. Бабушка, конечно же, открывала холо-дильник, но брала совершенно другие продукты. Каждый раз глядя на фрукты, вздыхала, и приговаривала:
— Эх-эх-эх. Сколько труда. И никому-то вы не нужны стали.
Так что же произошло? Неужели внуки так и не приехали?
Совсем наоборот. Боря, Лиза, Катя и Даша приехали, и уже целую неделю гостили в селе. Но вот фрукты были им совсем не интересны. Они их не любили есть. Зато обожали всевозможные конфеты, шоколадки, чипсы, печенье и мороженое.
И совершенно отказывались хотя бы попробовать собранный урожай. Городские дети были хиленькие, худенькие и бледные. Бабушка с дедушкой надеялись, что они хотя бы в деревне позабудут свои городские привычки и поправят своё здоровье. Но не тут-то было. Дети без конца игрались, но звонких криков и вообще никакого шума слышно не было. Никто не переворачивал мебель, не носился по улице, не строил башни из песка, не плескался в речке, не лазил по деревьям, не разгонял курей и уток, не приставал к собачке Жучке, не дёргал кота за хвост.
Дети играли постоянно, но очень тихо. Они сидели целый день, уткнувшись носом в планшеты и телефоны.
Там они находили очень интересные развлечения, совершенно не видя ничего вокруг себя. Бабушка с дедушкой только горько вздыхали. Пока, наконец, терпению де¬душки не пришёл конец. Как-то вечером после того, как дети уснули, он собрал все зарядные устройства от гаджетов и спрятал на чердаке. Утром, проснувшись, дети обнаружили, что телефоны и планшеты разряжены, и хотели-было устроить дедушке скандал. Но бабушка успокоила их, пообещав, что зарядки вер¬нутся к ним, как только они соберутся ехать домой. Дети разочарованно уселись на диване. Но долго так сидеть было скучно. Тем более, что бабушка в качестве компенсации предложила им сходить в магазин и купить себе чего-то вкусненького.
Боря, как самый старший и ответственный, взял деньги, собрал сестричек и пошёл с ними в ларёк. Там они накупили самого разнообразного мороженого. Так много, что едва могли унести с собой. Тогда Боря предложил съесть немного по дороге. И начав с одной порции, малыши даже не заметили, как съели всё, что у них было. Как известно, много мороженого есть вредно. И, естественно, к вечеру у всех заболело горло. Наутро Даша и Лиза проснулись горячие, с красными щеками и слезами на глазах, а Боря и Катя громким кашлем сотрясали весь дом.
Бабушка с охами и ахами, коря себя за то, что не уследила, бросилась вызывать местного педиатра Нину Матвеевну. Нина Матвеевна со строгим видом осмотрела ребят по очереди, прослушала хрипы в груди специальным приборчиком со странным названием «фонендо¬скоп», измерила температуру и прописала рецепт.
Бабушка прочитала и снова охнула:
— Так тут же практически одни фрукты! Неужели они смогут помочь?
— Ну конечно же. Даже не сомне¬вайтесь. В рецепте было сказано, что тем, у кого температура, положено пить чай с малиной и черникой, а у кого кашель, с лимоном и вишней. На десерт обязательно яблоки, киви, груши, апельсины, персики и вообще любые фрукты. И никаких конфет. Потому что сахар помогает расти вредным бактериям. А фруктоза наоборот, сладкая и полезная. Что делать? Раз доктор прописал, детям пришлось слушаться.
Сначала они с недоверием отнеслись к этой идее. Но оказалось, что это очень даже вкусно. И буквально на следующее утро детей было не узнать. Температура спала, взгляд повеселел. И, распробовав фрукты, внуки уже не могли оторваться от этого сладкого и очень полезного десерта.
Простуда отступила, и появи¬лись силы для новых приключений. Ребята познакомились с соседскими детьми, стали бегать на реку, чтобы поплавать, выдумывали всевозможные игры: догонялки, футбол, волейбол, «Выбивала», «Море волнуется», «Сделай шаг» и много чего ещё. Не уставая от бесконечных развлечений, они всё больше удивляли бабушку и дедушку своей неуёмной энергией, фантазией и весёлыми криками.
Теперь они знали, где находится радость. Не в телефонах и планшетах, а в природе, друзьях, здоровье и активном отдыхе. За пару дней опустошив запасы холодильника, малыши отправились в сад за новой партией вкусного здоровья.
Наконец настал праздник у фруктаминов. Как же они были счастливы, что наконец пригодились. И все были полезны, и все нужны одинаково.

Казка про осінь

Написано у співавторстві із донькою Лілією (8 років)

Осінь не дуже любила спеку і тому усе літо вона проводила у своєму улюбленому прохолодному містечку – на скупченні сірого хмаровиння. Іноді, коли ставало дуже спекотно, вона полюбляла бавитися, скакати з однієї хмари на іншу, розгойдуватися та бешкетувати. І тоді її небесні кораблі починали зіштовхуватися між собою, і з них із потужнім гуркотом сипалися блискавки, а потім починалася сильна злива. Якось удень, мляво потягуючись на м’якенькій подушці із невагомих краплинок, Осінь зауважила, що до її сіреньких повітряних баранців приєдналося якесь дивне рожеве ягня.

— Ти ще звідки узялася? Раніше тут тебе не було. Щось не пригадую таку чудернацьку особу.

— Мене п’ридмухати Західний Віте’р, пані. Я п’рилетіти з Північна Аме’рика, — З дивним іноземним акцентом відвернула рум’янощока гостя кольору фрез.

— Нічого собі! От би й мені побачити, яка вона ця Америка. Хіба що одним оком глянути. І хто там живе? Мабуть, не такі добрі люди, як у нас в Україні. Ось, тут, мене, наприклад, люблять, поважають, завжди у гості зазивають. Щоб врожаї хороші вродили, щоб жито було міцне і повнозернисте, щоб яблука, груші та сливи наливалися та спіліли смачними для насолоди малечі, щоб калина, порічка, горобина, смородина, аґрус та інші ягоди дарували міцне здоров’я на наступний рік, щоб у річках водилося багато риби, а дерева зеленіли, червоніли, майоріли строкатим листячком, щоб я усе прикрашала та приносила усім радість і добробут.

— Ну, як бажаєте, можем поїхати у Аме’рика ‘разом. Томо’р’роу монінг айм гоінг бек вей. Віте’р обіцяти мене підкинути.

«Декілька слів не розібрати, бо вони, мабуть, на американській мові, але, я так розумію, що скоро вона летітиме додому за допомогою іншого мого приятеля – Східного Вітра. Бо як же ж інакше вирушити у зворотну путь?» — Так собі подумала Осінь, але ми ж з вами знаємо, що американської мови не існує, а є англійська, якою і розмовляють в Америці.

Рано вранці Осінь вирушила у подорож. Вона із нетерпінням чекала нових пригод. Сіла на рожеву хмаринку і полетіла. У Нью-Йорку вона побачила, як діти граються у квача, а дорослі ідуть на роботу. Усі заклопотані своїми справами, ніхто не радіє її появі, як на батьківщині. Неподобство! І накрила їх Осінь рясним дощиком: умить всі порозбігалися, нікого не лишилося на вулиці. Засумувала Осінь. Адже вона лише хотіла погратися в квача разом з усіма. Але потім посміхнулася, витерла сльози та прикрасила дерева різними кольорами: червоним, жовтим, помаранчевим. Тут вже всі люди повернулися на вулиці із посмішками радості, бо їм було приємно відчувати тепло осіннього лагідного сонечка, бачити таку різнобарвну красу. І відчула Осінь, що в Америці люди такі ж, як в Україні: добрі, щирі та веселі. Упіймавши за хвіст бешкетника Західного Вітерця, який раптово з’явився нізвідки, полетіла додому. Адже, як то кажуть: «У гостях добре, а вдома все ж краще».

Реклама (на русском)

Жила-была девчушка Руслана, у неё была отличная мама. Обожала Руслана любую рекламу, повторяла за ней все слова непрестанно.

Очень нравился Руслане ролик с девочкой-феей, которая одним взмахом волшебной палочки избавляла незнакомого дядю от симптомов простуды. И это её настолько впечатлило, что захотелось ей и самой попробовать стать чудесной феей, избавляющей людей от любых недугов. Смастерила она себе волшебную палочку. Нашла красивую блестящую обёртку от прошлогоднего подарка на Новый год, сложила вдвое, нарисовала на одной стороне звёздочку и вырезала по рисунку. Так как вырезáла она сложенный листок, у неё получилось целых две звёздочки. Затем взяла у мамы длинную бамбуковую палочку, и склеила две звёздочки меду собой, вставив между ними эту палочку и несколько тоненьких разноцветных ленточек. Вышло очень неплохо, «по-волшебному».
Теперь каждый раз она брала эту палочку с собой в дорогу. На остановке, в автобусе или в трамвае, она всё выжидала, когда же, наконец, рядом с ней окажется кто-нибудь ну хоть немножечко больной. Но вот больные ей почему-то не попадались. То ли они ходили какой-то другой дорогой? Или, возможно, просто никто не хотел болеть? Ведь на улице было так тепло и солнечно, что все вокруг только радовались и отдыхали.
И вот, наконец-то, ей «повезло». С самого утра шёл частый дождик, и температура заметно понизилась. Мужчина, кашляя в платок, с красным лицом и заложенным носом, ехал в вагоне трамвая. И так вышло, что место напротив него оказалось абсолютно свободным. Девочка села рядом и начала припоминать, как же там было в рекламе. Взмахнув волшебной палочкой, она важно произнесла:
— Кашель, стоп!
Но мужчина, почему-то, не прекратил кашлять. Она ещё раз повторила свою коронную фразу, но на этот раз несколько громче, — результат тот же.
Тогда она, на всякий случай, попробовала изменить слова:
— Насморк, стоп! – но опять бедняге не помогло волшебное заклинание.
Что же делать? Она стала кричать всё сильнее, махая руками и надоедая всем пассажирам трамвая до тех пор, пока кондуктор не высадил её на ближайшей остановке. Пришлось до школы добираться пешком, и, конечно же, промочив ноги, опоздать на первый урок.
На следующий день у Руси поднялась температура, и заложило нос. Это были первые симптомы простуды. Тут уже мама её в школу не пустила, сказала не вставать с постели, тепло укутала с головы до ног, поила по очереди то тёплым молоком с мёдом, то горячим чаем с малиной и липой, делала ей растирания и ингаляции с маслом эвкалипта и чайного дерева, целовала в лобик и всегда приговаривала:
— Поскорее выздоравливай, моё солнышко.
Через три дня девочка проснулась вспотевшая, но значительно более весёлая и бодрая. Она почувствовала, будто стала какой-то обновлённой, будто всё стало по-новому, всё начало радовать и удивлять. Болезнь отступила!
Руслана обняла свою маму и произнесла:
— Мамочка, ты у меня – настоящая волшебница! Вылечила меня так быстро и без всяких там волшебных средств. Тебе даже не пришлось говорить магические слова «Кашель, стоп!»
— Ну, это не совсем так, — ответила, улыбнувшись, мама, — всё-таки совсем без чар тут не обошлось: немного «магического зелья», несколько капель «колдовских ароматов», а ещё «чудотворный поцелуй» и «волшебные слова».
Странно как-то ответила мама. Руся всё ломала голову над тем, что она имела в виду, начала искать по дому волшебную палочку или, по крайней мере, какую-нибудь книгу магических рецептов. Но всё напрасно.
А вы догадались, что это было за магическое зелье, что за колдовские ароматы, и что за волшебные слова, которые так хорошо помогли?
Подсказка:
1. «Магическими зельями» мама назвала напитки, которыми поила девочку, а именно молоко с мёдом и чай с малиной и липой. С давних времён эти чудесные напитки применяли для лечения простуд и всегда хорошо помогали.
2. «Колдовские ароматы» — это ингаляции с эфирными маслами эвкалипта и чайного дерева, которые помогают освободиться дыханию.
3. А магия поцелуя и волшебных слов в маминой любви и заботе.

Реклама (українською)

Жила собі маленька Руслана, і була в неї чудова мама. Полюбляла Руслана дивитись рекламу, цитувала її без кінця, до нестями.

1. ЧАРІВНИЦЯ

Дуже подобався Руслані ролик із дівчинкою-чарівницею, котра одним змахом чарівної палички позбавляла незнайомого дядю симптомів застуди. І так воно їй припало до душі, що замислила вона і собі стати магічною феєю, що позбавляє людей від усіляких негараздів. Зробила вона собі чарівну паличку. Приміром ось так:
1. Знайшла красиву блискучу обгортку від позаторішнього подарунку на Новій рік, склала її вдвічі, намалювала на одній стороні зірочку та вѝрізала по малюнку. Оскільки вирізáла вона складений папірець, вийшло в неї цілих 2 зірочки.
2. Потім взяла в мами довгу дерев’яну паличку для нанизування маслин, та склеїла дві зірочки між собою, вставивши між ними цю паличку та декілька тоненьких різнокольорових стрічок. Вийшло дуже непогано, «по-чарівному».
Тепер при кожній нагоді вона брала цю паличку із собою в дорогу. Їдучи у автобусі або у трамваї вона все вичікувала, коли ж поряд з нею сяде хто-небудь хоч трішечки хворий. Але хворі їй чомусь ніяк не траплялися. Чи то вони ходили якоюсь іншою дорогою? Або, можливо, просто ніхто не хотів хворіти? Адже надворі було так тепло та сонячно, що усі навколо лише раділи та відпочивали.
І ось, нарешті, їй «пощастило». З самого ранку йшов рясний дощик, та температура помітно знизилася. Чоловік, кашляючи у хустинку, із червоним обличчям та закладеним носом, їхав у вагоні трамваю. І так вийшло, що місце навпроти нього було абсолютно вільне. Дівчинка сіла поряд та почала згадувати, як же ж там було у рекламі. Змахнувши чарівною паличкою, вона важно вимовила:
— Кашель, стоп!
Але чоловік, чомусь, не припинив кашляти. Вона ще раз повторила свою коронну фразу, проте цього разу трішечки гучніше, — результат той самий.
Тоді вона, про всяк випадок, спробувала змінити слова:
— Нежить, стоп! — але знов бідоласі не допомогло чарівне закляття.
Що ж робити? Вона стала кричати все сильніше, махаючи руками і набридаючи усім пасажирам трамваю, допоки кондуктор не висадив її на найближчій зупинці. Довелося до школи добиратися пішки і, звісно ж, промочивши ноги, спізнитися на перший урок.
Наступного дня в Русі піднялася температура та заклало ніс. Це були перші симптоми застуди. Тут вже мама її до школи не пустила, наказала не вставати з ліжка, тепло укутала з голови до ніг, поїла по черзі то теплим молоком із медом, то гарячим чаєм з малиною та липою, робила їй розтирання й інгаляції з маслом евкаліпту та чайного дерева, закапувала ніс крапельками, цілувала в лобика і завжди промовляла:
— Скоріше одужуй, моя люба дитинко.
Через три дні дівчинка прокинулася спітніла, але значно здоровіша та веселіша. Вона відчула, ніби стала якоюсь новою, ніби усе стало по-новому, усе почало радувати та дивувати. Хвороба відступила!
Руслана обняла свою неню і промовила:
— Мамусю, ти в мене – справжня чарівниця! Вилікувала мене так швидко і без усіляких магічних засобів. Тобі навіть не довелося говорити чарівних слів «Кашель, стоп!»
— Ну, це не зовсім так, — відповіла, посміхнувшись, мама, — адже все ж таки зовсім без чарів тут не обійшлося: трішечки «магічного зілля», декілька крапель «чаклунських ароматів», а ще «магічний поцілунок» та «чарівні слова».
Дивно якось відповіла мама. Руся все ніяк не могла здогадатися, що вона мала на увазі, почала шукати десь у хаті чарівну паличку чи, принаймні, якусь книгу чарів з рецептами. Та все марно.
А ви здогадалися? Що то було за «магічне зілля»? Що за «чаклунські аромати»? Та що за чарівні слова, що так добре допомогли одужати?
Підказка:
1. «Магічними зіллями» матуся назвала напої, що ними поїла дівчинку, а саме молоко із медом та чай з малиною і липою. З сивої давнини ці чудесні напої використовувались для лікування застуд та завжди добре допомагали.
2. «Чаклунські аромати» — це інгаляції з ефірними маслами евкаліпту та чайного дерева, що допомагають звільнитися диханню.
3. А магія поцілунку й чарівних слів – це мамина любов та турбота.

Чому рибок-клоунів так називають

Написано у співавторстві із донькою Лілією (8 років)

Жили-були на дні синього океану дві риб’ячі сім’ї: одні – жовті, інші – смугасті, біло-помаранчеві.
Жовті плавали дуже повільно і гордо, усім своїм видом показуючи, які вони поважні. Та від того виглядали більше заклопотаними та сумними. Інша ж сімейка плавала поміж ними так прудко та жваво, ніби стрибаючи у постійному запальному танку. Ці рибки завжди були у доброму гуморі та веселилися, показуючи одна одній смішні трюки: то крабеня вчеплять за клешню, то зроблять акробатичний пірует з водорістю, то граються у хованки між коралів.
Жовті рибки, хоча й намагалися виглядати серйозними та поважними, але ж у такому сусідстві не могли час від часу не посміхнутися, бачачи такі дивацтва. І так поступово кудись поділась уся їх пиха, гордість, а натомість вони все частіше почали посміхатися, і навіть інколи щиро реготати, а також приймати участь у різних бешкетництвах своїх біло-помаранчевих сусідів, яких вони й прозвали клоунами за таку веселу та невгамовну вдачу.

Коли молекули зупинились

Написано у співавторстві із сином Олександром (11 років)

У п’ятницю в школі був урок Природознавства, на якому ми вивчали «Хаотичний рух молекул». Мене дуже зацікавила ця тема, тому, коли я повернувся додому, то одразу ж взявся вивчати її. В інтернеті я знайшов багато цікавої інформації: і про те, що молекули швидше рухаються завдяки високій температурі, і про броунівський рух, і про те, що у газах хаотичний рух молекул більше, ніж у рідинах, а в твердих речовинах його практично ніколи не буває. Сидів я так до пізнього вечора, аж поки мама не сказала, що час вже спати та вимкнула світло.

Через деякий час я раптом опинився у якомусь незвичайному місці. Було не темно, ані світло, як надвечір, дуже холодно та тихо. Я стояв посеред вулиці, на якій не було руху ні машин, ні машин, ні людей, ні тварин, ні птахів. Навіть листя на деревах не рухалося. Небо здавалося сірим, а диск Сонця був дивного мутно-коричневого кольору. Начебто усе разом застигло та вмерло.
Я намагався зробити крок, вдихнути повітря, але не міг, немов перетворився на пам’ятник.

І тут я прокинувся. Ковдра з мене впала на підлогу, я увесь покрився гусячою шкірою від холоду. Та мене все ж більше цікавило, що то за дивний та моторошний сон мені наснився. Вранці я розповів про нього батькам, та вони, на мій подив, сказали, що так могло б бути, якби хаотичний рух молекул раптом припинився. Адже тоді б і Сонце перестало гріти та почало холонути. Гелій, з якого складається сонячна поверхня, і бурхливі реакції якого утворювали спалахи на зірці, загальмував би та почав перетворюватися на тверду субстанцію, що повільно застигає та охолоджується. Отже за деякий час наше тепле та привітне Сонечко перетворилося б на звичайний шматок космічного каміння. Усе живе на Землі також поступово перетворилося б на мертве, бо без сонячного світла та тепла стало б неймовірно холодно, а повітря не могло б доставити кисень у легені. Отже, життя було б неможливим. І навіть рух листя на деревах також залежить від руху молекул, що його оточують. От яке важливе відкриття я зробив цими вихідними.

2016. Коли молекули зупинились