Два сонети (З. Гіппіус — у перекладі)

Два сонети Л. Баксту (автор - Зінаїда Гіппіус)

Літературний переклад українською- Галина Верд

І. Спасіння

Осуджуємо ми, буває, так принадно,
Здається, сили нам великі надані,
І ми пророчимо, упевнені в знанні,
І всіх до себе звем рішуче й дуже владно.
Жаль всім нам: ми ідемо в прірву ладно.
Перед скорботою ми тонем в мовчанні,
Стоїм безпомічні, мізерні і сумні,
Коли б за поміч мали б ратувать надсадно.

Розрадить в горі, допоможе лише той,
Веселий хто, простий і вірує натхненно,
Що нам дане життя благословенне,
Де все – любов та радість. Це герой
Для мене, перед ким вклонюся достаменно,
Не ми спасемо світ, любов — наш аналой.

ІІ. Нитка

По стежці прямо в ліс, у пахощах привітних
Між тінню свіжою та сонцем променистим
Тенета павука бринять, пружні та чисті,
Застигли в небесах, й тремтінням непомітним
Ту нитку вітерець, бешкетник перелітний,
Несила обірвать – міцні, тонкі та про́сті
Ці струни осяйні, мов райдужки іскристі,
Що ріжуть пустоту на смуги самоцвітні.

Лиш таємничість ми вважаєм вищім рівнем,
В заплутаних вузлах, їй прагнемо служити,
Шукаєм тонкощів, та складно уявити,
Що велич з скромністю поєднуються дивно.
Що вбого, мертвенно, брутально складно жити
Душа ж як нитка ця – проста, тонка й чарівна.

З. ГИППИУС


Два сонета
Л. С. Баксту

I. Спасение

Мы судим, говорим порою так прекрасно,
И мнится – силы нам великие даны.
Мы проповедуем, собой упоены,
И всех зовем к себе решительно и
властно.
Увы нам: мы идем дорогою опасной.
Пред скорбию чужой молчать обречены, –
Мы так беспомощны, так жалки и смешны,
Когда помочь другим пытаемся напрасно.

Утешит в горести, поможет только тот,
Кто радостен и прост и верит неизменно,
Что жизнь – веселие, что все –
благословенно;
Кто любит без тоски и как дитя живет.
Пред силой истинной склоняюсь я
смиренно;
Не мы спасаем мир: любовь его спасет.

II. Нить

Через тропинку в лес, в уютности
приветной,
Весельем солнечным и тенью облита,
Нить паутинная, упруга и чиста,
Повисла в небесах; и дрожью незаметной
Колеблет ветер нить, порвать пытаясь
тщетно;
Она крепка, тонка, прозрачна и проста.
Разрезана небес живая пустота
Сверкающей чертой – струною
многоцветной.

Одно неясное привыкли мы ценить.
В запутанных узлах, с какой–то страстью
ложной,
Мы ищем тонкости, не веря, что возможно
Величье с простотой в душе соединить.
Но жалко, мертвенно и грубо все, что
сложно;
А тонкая душа – проста, как эта нить.